День 39 16 лютого

Вранці не поспішаючи встали, електрику ввімкнули близько 9, тож ми попили чай, посиділи трохи в інтернеті, виселилися з готелю й вирушили шукати автобусну зупинку біля госпіталю в Патані, щоб поїхати назад до Катманду.

Автобус привіз нас до Катманду на автостанцію Ратна Парк – уже знайоме для нас місце. Пішки дійшли до готелю, в якому вже зупинялися, і залишили рюкзак. Цього разу нам запропонували кімнату за 15 доларів на останньому 5 поверсі, ми вирішили погодитися – готель нам тоді сподобався.
Після того як заселилися, пішли знову блукати Катманду. Подорож набуває якогось монотонного характеру. Ми сидимо на одному місці й нічого не робимо. Фотографій за сьогоднішній день зовсім немає, окрім однієї за вечерею.

З одного боку в Непалі робити особливо нічого, а з іншого боку чомусь складно змусити себе вийти з номера.
Ми сходили поїли момо, знову вибирали відсутні речі для гір.

Увечері, проходячи повз чергову крамничку, мені сподобалася куртка, що висіла біля входу.
Вирішили зайти приміряти – куртка як я хотіла, для подорожей від дощу. Легка, але водночас міцна і якраз на мене, з довгими рукавами. Поки я приміряла куртку, Вовчий приглянув собі сонцезахисні окуляри. Продавець запитав нас, звідки ми, і на наше здивування він знав про Україну і про те, що в нас зараз війна. Щодня він стежить за новинами, дуже засуджує Путіна та його політику. Продавець виявився дуже приємним і веселим непальцем – почав показувати нам свої весільні фотографії, фотографії своєї дитини. Потім весільне відео – в результаті ми провели в нього в крамничці, мабуть, близько години. Він розповідав, що з дружиною до весілля бачився лише раз, а на весілля до нього прийшла тисяча родичів і він витратив 10 000 доларів на таке бенкетування.
Говорив, що сам родом із села під Еверестом, але збирається купити будинок у Катманду.
Він закінчив університет і сам зараз там викладає. Підтвердив, що в них багато різних видів комуністичних партій у Непалі, і він входить до складу однієї з них – демократичний комунізм…

Коли вийшли з крамнички, було вже запізно, майже всі лавки й кафе зачинилися. Ми знайшли кафе недалеко від нашого дому з індійською кухнею, за якою сумуємо. Їли наш улюблений палак панір і коржики роти. На диво, все приготували досить непогано.