Форт Чітторгарх
Перша подорож до Індії, січень 2015
Дістатися до форту виявилося не такою вже й простою справою.
Ми вийшли з готелю близько 11-ї ранку, одразу ж підбігло кілька тук-тукерів, у форт вони хотіли везти по 100 рупій з людини… Ми пішли далі, буквально за сотню метрів під’їхав ще один тук-тукер – він був готовий довезти нас уже за 100 рупій за двох…. Але ми вирішили, що поїдемо за 70. Йдемо далі, біля залізничної станції черговий тук-тукер погодився нас довезти за 70 рупій. Їдемо.
Приїжджаємо до якогось готелю, водій щось питає гінді – незрозуміло. Зайшли в готель, неприємного вигляду індус на рецепції ледь-ледь говорить англійською. Що вони хочуть і в чому проблема — незрозуміло. Чи то вони не хочуть везти в один бік, чи то пропонують ще всередині форту покатати.. намагаюся пояснити, що просто хочемо дістатися до входу у форт…
На вулиці водій знайшов якогось хлопця-індуса, але туриста. Він теж їхав у форт і хоч якось говорив англійською. Домовилися, що поїдемо втрьох за 100 рупій, 70, як і домовлялися, заплатимо ми, 30 – він. Водій тук-тука наче заспокоївся – їдемо.
Доїхали до входу у форт. По форту можна кататися на своєму транспорті або на тук-туку, але ми вирішили обійти його пішки. Купили при вході квитки по 100 рупій, як виявилося, вони дають можливість увійти до палацу Падміні та піднятися на верхівку стовпа перемоги.
Форт залишив двоякі враження. Він однозначно вартий відвідування, бо такого я ще ніде не бачила. На величезній території розкидані храми з дивовижним різьбленням по каменю, зруйновані та відновлені палаци, руїни стін. Від форту тут залишилися вражаючих розмірів стіни та ворота. Ми блукали серед зруйнованих стін, видерлися на стіну. Із стіни відкривається дуже красивий вид на старе місто — теж, як і в Джодхпурі, усе в синіх тонах.
Знайшли покинутий храмчик далеко від туристичної стежки.
Вийшли до інших храмів і стовпа перемоги.
Стовп перемоги дуже сподобався. Його було збудовано в 1440-х роках на честь перемоги короля меварів Рани Кумбхи над султаном Малви. Кам’яними сходами підіймаєшся на самий верх, на 9 поверх. Усередині всі стіни з дивовижними різьбленими візерунками. Вежа збудована з червоного пісковику та білого мармуру. Завдяки людям стіни всередині гладкі, дуже красиво.
Підйом на верхівку цієї вежі мені найбільше сподобався у фортеці. Поруч зі стовпом перемоги знаходиться храм і резервуар з водою.
Ми вийшли на дорогу і дійшли до зруйнованої будівлі, що нагадувала палац, — з балкончиками та башточками. Поруч розташовувався, мабуть, найбільший храм у форте — Meera Temple.
Тут помітне пожвавлення — є базарчик, на якому продають прикраси та кокоси.
Ми вирішили спробувати кокос. Продавець обірвав волосся з кокоса, оббив кокосову шкаралупу, продірявив її та вилив у стаканчик кокосове молочко, а потім розламав кокос і віддав нам його на поїдання. Кокосове молочко виявилося смачненьким. Сам кокос нам теж сподобався, правда, подужали ми лише половину.
Далі наш шлях лежав до палацу Рані Падміні – триповерхової будівлі, оточеної водою. Щоб його побачити, треба увійти до палацу, що складається з двориків із квітами. З балкончика палацу видно озеро з палацом Падміні в центрі. Тут красиво, чисто. Ми забралися нагору по драбинці й на терасі в тіні перекусили печивом. Бачили красиву пташку з довгим хвостом, ми кидали їй печиво, вона підлітала, брала печиво в дзьоб і відлітала. А потім поверталася за новою порцією печива.
Тим часом я вже помітно втомилася. Ми хотіли подивитися ще один стовп і палац Рана Кумбха.
Поки йшли до палацу, побачили ще два храми, один із них — храм джайністів, віддалено схожий на той, що ми бачили в Ранакпурі. Храми тут усі дуже красиві, але й дуже схожі. Тож черговий храм уже дивишся без колишнього ентузіазму.
Палац Рана Кумбха зовні не дуже сподобався. Щоб потрапити всередину, потрібно було заплатити додатково по 50 рупій з людини, там зараз музей. Ми вирішили не йти. Натомість навпроти палацу випили найдорожчий чай за всю нашу подорож — по 20 рупій (зазвичай чашка чаю коштує 10 рупій). Ми так і не зрозуміли, чи продавець чаю нас обдурив, чи це форт так негативно впливає на ціну… Але сперечатися з ним уже після того, як чай був випитий, здалося дивним… Незадоволені ціною на чай, пішли в північну частину форту.
Тут уже зовсім не туристичні місця, тут живуть індуси в старих будиночках. На дорогах лежать корови впереміш із собаками. Діти грають у крикет. Трохи поміркувавши, вирішили їхати додому, тим більше вже було близько 5-ї години. Тук-тукер досить швидко погодився на 70 рупій.
Поки нас везли, ми підрахували, що тук-тукери тут добре заробляють навіть за мірками України.
Якщо вранці відвезти туристів, а ввечері забрати і при цьому весь день нічого не робити — можна заробити щонайменше 200 рупій на день, а це майже 70 грн. І того щодня такої нехитрої ненапружної робітки — і 2000 грн у вас у кишені.. Лікарі в Україні отримують менше….
Робити в Читторгарху, окрім форту, зовсім нічого. Саме містечко, мабуть, найнеприємніше з усіх, де ми були. Стільки бомжів і дітей-попрошайок я ще ніде не бачила.
Тому до вечора знову просиділи в готелі, а вечеряти пішли в ресторан, який нам полюбився
Пробували "Індійську піцу" — утаппам, за виглядом і формою й справді нагадує піцу. Тільки піца смачніша :)
