8:00. Нарешті приїхав поїзд. Ще хвилин 10 чекали, поки приїжджі вийдуть і провідники приберуть вагон. У цьому поїзді ми їхали у вагоні 3 класу, він там був один такий, решта — слипери. У вагоні було тепло. Хотілося спати, дістали спальник, забралися на саму верхню полицю (у цьому вагоні їх три з кожного боку). Я якось дуже швидко провалилася в сон. Спати було затісно вдвох на одній полиці, зате дуже тепло поруч із Вовчим.
До Джодхпура їхати 6 годин за розкладом. Години 4 я проспала, решту 2 витріщалася у вікно, читала Муракамі і лонлі планет на ноуті. Так зручно, що в них є розетки в кожному купе. Вовчий вивчав англійську.
До Джодхпура приїхали о 3 годині, замість обіцяних 12 за розкладом.
Готель ми якось примудрилися вибрати дуже невдало розташований. Далеко від залізниці і дуже далеко від форту. До готелю вирішили дійти пішки.
Сам готель виявився непоганим, тільки якимось напівмертвим. Здається, ми тут єдині відвідувачі. Попили чаю, гуляти містом було вже запізно, не хотілося блукати індійськими вуличками в темряві. Вирішили сходити пошукати їжу і прогулятися до автобусної зупинки, яка виявилася теж далеко. Їжі не знайшли, зате дізналися про розклад потрібного нам автобуса до Ранакпура. На станції купили води і печива. Хоч якась їжа. Лежали страшні охололі самоси, їх їсти не наважилися. Додому хотіли поїхати на тук-туку. Водій хотів 100 рупій, а ми налаштувалися на 50. Не погоджувався, підійшли до іншого. Той теж спочатку сказав 100. Ми йому: давай за 50. У цей момент навколо нас зібрався натовп водіїв, усі навперебій щось галасували.
Раптом водій, молодий хлопчина, заводить свій тук-тук і, махнувши рукою, каже: «А, поїхали». І ми помчали.
Ми вперше їхали на тук-туку, у Таїланді ми якось жодного разу так і не наважилися ним скористатися. Так кумедно, трохи нагадує американські гірки. На крутих поворотах він трохи нахиляється. Завдяки тому, що все відкрите, відчуття від їзди набагато сильніше, ніж у машині.
До готелю на тук-туку дісталися швидко і вдало, тільки дуже хотілося їсти. Ресторан у нашому напівмертвому готелі не працював… По дорозі до автобусної станції я бачила крамничку з якоюсь їжею, вирішили сходити туди, спробувати щастя. Біля магазину виявилося на диво цілком симпатичне кафе, для такого місця. І там навіть готували їжу, ми замовили дві масали доси. Добре, коли в меню трапляються знайомі назви…. Їжа виявилася смачною і теплою.
Увечері подивилися чергову серію «Світ навиворіт» про Індію. Хороша передача.