Після цього пішли гуляти, перекусили недорогими момо.
Перша подорож до Індії, січень 2015
День 35 12 лютого
Катманду-Бхактапур
Перша подорож до Індії, січень 2015
Маршрут
Залишили непотрібні речі в кімнаті зберігання в готелі й вирушили шукати автобусну зупинку, щоб поїхати в Бхактапур. Прочитали, що автобуси відходять неподалік зі станції Ратна парк, до неї від Тамеля хвилин 20 ходьби. Станція трохи захована, пару разів питали, як її знайти, і таки відшукали. Потрібний автобус теж знайшли методом тику, а саме запитуючи в кожного водія.
Бхактапур знаходиться зовсім недалеко від Катманду, кілометрах у 15.
Ми вийшли з автобуса на околиці міста, щоправда до центру все одно зовсім недалеко.
Увесь центр Бхактапура вважається національною пам’яткою і тому вхід сюди дуже дорого коштує, а саме 15 доларів з людини. На всіх вуличках, що ведуть до центру, стоять пропускні пункти, в яких продають квитки. Ще пару років тому вхід до центру міста коштував утричі дешевше, але, мабуть, підприємливі непальці зрозуміли, що туризм приносить чималі доходи, і швиденько підняли ціни.
Ледве ми пройшли буквально метрів п’ятсот від місця, де ми зіскочили з автобуса, як і з нас зажадали 30 доларів — почалася охоронювана історично важлива зона… Єдине, що трохи тішить, — цей квиток діє стільки днів, скільки попросите, — тільки про це треба заздалегідь попередити дядечка, який виписує квиток, — він напише на квитку номер паспорта і кількість днів, яка необхідна.
Спочатку ми вирушили на пошуки житла. Учора ми знайшли кілька підхожих гестхаусів і сьогодні думали вибрати якийсь із них. Зупинилися на гестхаусі Голден Гейт, він розташований прямо на центральній площі — Дурбар. Номер був із балкончиком і двома окремими ліжками. Ванна кімната розташовувалася окремо, але загалом місце й готель нам сподобалися — тож вирішили заселитися.
Містечко насправді просто дивовижне. Як сказав Вовчий - вони продають квитки на машину часу. Навіть у Катманду відчувалося, що потрапив на кілька століть назад . Але тут це відчуття посилилося в багато разів. Здавалося, я перебуваю в якомусь паралельному світі.
Вузенькі вулички з низенькими будиночками – кожен практично шедевр, з різьбленими дерев’яними дверима й вікнами, з такими ж різьбленими балкончиками. Якби не мотоцикли, що ганяють вуличками, і не всюдисуща реклама – це був би стовідсотковий 16 століття, не більше.
У неглибоких колодязях прали речі жінки. Чоловіки сиділи в дерев’яних альтанках і грали в шахи. У сувенірних крамницях продавали дуже красиві різьблені дерев’яні вироби.
Ми вийшли за межі історичного містечка й пішли до штучного озера, на березі випили чаю. На жаль, тут немає масала-чаю, як в Індії, нам його не вистачає. Непальці роблять просто чорний чай з молоком - теж смачно.
Сходили в супермаркет, поповнили свої запаси печива. Тут воно не таке дешеве, як в Індії, але все одно зручно, коли воно є.
По дорозі побували на площі, де роблять глиняні вироби. Бачили, як чоловічок на гончарному крузі ліпив горщик – надзвичайне видовище, як із безформного шматка глини виникає ваза ідеальної форми практично за лічені миті.
Бачили, як потім ці глиняні вироби запікають, складаючи горщики й споруджуючи над ними будиночок.
Під вечір стало похмуро, небо затягнули хмари і через це освітлення крізь хмари все ще більше здавалося нереальним.
Повернулися в центр міста, на площу Дурбар. Перекусили супом. Вирушили до готелю. Сиділи на балкончику й пили чай. А потім, коли стемніло, пішли гуляти.
Містечко ввечері не освітлюване, ми практично навпомацки пробиралися вузькими вуличками.
Бачили якесь святкове шевство, там були музиканти з барабанами й ще якимись, мабуть, народними інструментами, хтось почесно їхав у машині, а замикали процесію старенькі з великими свічниками.
Тут у Непалі якесь таке умиротворення. Життя тече повільно .
Увечері знову сиділи на балконі й пили пиво з сиром із молока яка. Сир виявився дуже смачний, смакували кожен шматочок. Він був із такими крупинками, як грана падана, але зі специфічним присмаком.