День 40 17 лютого

Фотографій знову немає. День минув непомітно. Подорож потроху перетворюється на звичайне життя. Це, мабуть, не погано і не добре, просто ми на якийсь час «залягли на дно». Сподіваюся, це допоможе нам набратися сил перед горами.

Вранці не поспішаючи встали, дочекалися, поки о 12 дадуть електрику. Попили чаю, пішли у справах.
Знову ходили обідати вже в знайому нам момошню.

Вирішили з’їздити в супермаркет. Йти до нього було далеченько, і ми під’їхали маршруткою. Навіть у плані маршруток Непал відстає від України років на 10. Вони тут такі ж жахливі, як колись були в нас — маленькі, низькі.. Стояти там взагалі неможливо. При цьому, крім водія, в кожній маршрутці є «кондуктор», через кожні 100 метрів він відчиняє двері маршрутки і вигукує якісь незрозумілі слова — мабуть, напрямок маршруту. Номерів у маршруток чомусь немає.

Супермаркет нам не сподобався. Їжі там якось мало. Ціни не дуже відрізняються від цін у Тамелі. Маленький за нашими мірками супермаркет «Велика кишеня» на Героїв Дніпра, здавався б тут просто гіпермаркетом, зі своїм асортиментом товарів. Купили батарейки і каву.

Назад добиралися з пригодами. Стоячи на узбіччі дороги біля магазину, запитали в кондуктора маршрутки, що пригальмувала, чи їде він у Тамель. Чи то кондуктор не зрозумів, чи то вони взагалі не слухають, куди людям треба — в результаті нас завезли кудись за місто. Ми вистрибнули незрозуміло де. Кондуктор-обманщик невизначено махнув рукою в бік — мовляв, он там Тамель, ідіть шукайте іншу маршрутку.

Ми перейшли дорогу і побачили знайомий номер мінімаршрутки, номер 5 — ми бачили, що такі проїжджали недалеко від Тамеля.
Мінімаршрутки — це такі триколісні створіння. Спереду в маленькій кабінці сидить водій, а в кузові ззаду на лавках сидять пасажири. Машинка крихітна, Вовчий, сидячи, здається, зачіпав головою стелю. Ми застрибнули в кузов цього триколісного дива і помчали в бік Тамеля. Кумедно, що водій увесь час регулює кількість людей, які сидять по обидва боки кузова — машинку починає хилити вбік, якщо десь сидить більше людей.
Невдовзі ми таки дісталися до нашого готелю.

Трохи віддихавшись у готелі, знову пішли блукати магазинами в Тамелі.
Кажуть, купити щось у Тамелі не становить труднощів. Воно начебто й так, з першого погляду тут повно речей. Але коли шукаєш щось конкретне — нічого не підходить — колір, розмір, довжина, якість тощо…

До вечора ми стали власниками деяких необхідних нам речей, штанів, шкарпеток та іншого.