Я вже давно помітила, що в кожній тривалій подорожі незмінно настає день, коли подорож набридає. Ти боїшся сам собі в цьому зізнатися, намагаєшся не показувати виду, але всередині тебе ніби хтось вимкнув світло, і ти в темряві пробираєшся далі й далі.
На початку подорожі ти сповнений енергії та сил, ти відкритий для нових вражень і відчуттів, ти так довго чекав і готувався до цієї подорожі, і ось ти нарешті в ній. Вона наповнює тебе, крапля за краплею, з кожним новим днем ти наповнюєшся новими враженнями, новими емоціями, новим досвідом. Але настає день, коли все це переповнює тебе, виливається через край і…. як би сумно це не було визнавати, перестає тішити.
Точніше, ти просто починаєш жити в подорожі своїм звичайним київським життям. Як не дивно, але подорож, як і робота, як і все – перетворюється на рутину… Ти переїжджаєш із міста в місто. Відвідуєш черговий храм, музей, тощо – але все це не знаходить відгуку всередині тебе… А все тому, що сприйняття вже переповнене, воно ніби атрофувалося або втомилося…. Ти намагаєшся радіти, картаєш себе за те, що ну як же так можна, красиво ж (цікаво, тощо) – але як би ти себе не переконував, лукавити із самим собою важко… радіти за наказом складно. Радість вона ж така, хитра. Вона або є, або її немає. І складно з цим щось вдіяти. Тобто я не вважаю відсутність радості проблемою. Правильніше навіть буде сказати, що радість присутня, просто в більш прихованому стані. Не настільки явному, як на початку подорожі.
От, мабуть, і в нас останні кілька десятків днів почалася така ось монотонна смуга в подорожі. Ми засіли в Катманду й нічого толком не робили.
Добре, що все-таки вирвалися в Покхару. Тут дуже красиво.
Сьогодні був чудовий день, здається, рутина ненадовго відступила.
Зранку було сонячно й тепло. Це був найтепліший день за всю нашу подорож Непалом.
Ми ходили без фліски, лише в термобілизні, і було зовсім не холодно. Небо було чисте, було видно засніжену гостру вершину. Над найближчим пагорбом висіло безліч парапланеристів.
Сьогодні в нашому готелі був включений сніданок, уперше за нашу подорож Непалом і вдруге за всю нашу подорож. Мені принесли омлет, тости і навіть мюслі з гарячим молоком. А Вовчий захотів звичайну яєчню, яка в них не дуже вдалася – тож Вовчий їв омлет, а я із задоволенням їла мюслі. Потім ми вирішили переселитися в інший готель і пішли дивитися там кімнати.
По дорозі взяли напрокат велосипеди. У першому прокаті велосипеди були низькі, особливо для Вовчого. Ще вони були якісь убиті. Тож ми вирішили пошукати ще й знайшли трохи дорожчі, але хороші велосипеди.
Кімната в іншому готелі нам сподобалася, там було аж три вікна, вона була велика, на 4 поверсі й дешевша – тож ми вирішили переселитися. З’їздили за речами, виселилися, заселилися й вирушили в подорож на велосипедах навколо озера.
